Поради психолога

Рекомендації для батьків «ДО ЛІЦЕЮ З РАДІСТЮ»

Скоро за парти! Серпень – саме час готуватись до навчання! Щоб дитина легше адаптувалася у закладі освіти, формуйте у неї корисні звички. У цьому вам допоможуть подані нижче рекомендації.

1. Формуйте бажання вчитись Розповідайте дітям про освітній заклад, згадайте позитивні моменти зі своїх шкільних років. Використовуючи гру та казкові сюжети, змоделюйте перший день у школі та інші ситуації зі шкільного життя. Обговоріть кого зустріне, з ким подружиться, які емоції відчуватиме у запропонованих ситуаціях. Ваше завдання – допомогти сину чи донці вчитись із задоволенням.
2. Привчайте дотримуватись режиму дня Щоб дитина могла на перший урок встати бадьорою і з гарним настроєм, почніть коригувати її режим дня завчасно. Хоча б за два тижні до початку навчального року. Але робіть це поступово. А щоб пробудження було легким, придумайте мотивацію. Наприклад, похід чи поїздку або будь-яке інше цікаве заняття, яке буде чекати на вас вранці.
3. Виробляйте звичку до занять Щоб дитина звикла до щоденних занять – пів години в день виконуйте з нею прості завдання. Наприклад, запропонуйте почитати, намалювати щось або написати. Обов’язково вказуйте час виконання завдання. Так майбутній першокласник вчитиметься правильно розподіляти свій час. Підбадьорюйте сина чи доньку під час виконання завдань та хваліть за добре виконану роботу. А винагородою може бути мультфільм чи прогулянка або навіть комп’ютерна гра. Тільки пам’ятайте що час перебування дитини за екраном комп’ютера, телевізора або планшета має бути обмеженим
4. Сприяйте самостійності Дозвольте дитині самостійно вибрати собі приладдя для навчання: зошити з барвистими малюнками на обкладинці, пенал, ручки, олівці і лінійки. Дайте можливість малечі як слід награтися в “школу” – збирати портфель, розкладати на столі зошити і олівці. Так формуватиметься відповідальність та самостійність, що позитивно вплине і на ставлення до школи.
5. Привчайте до активності Запишіть сина чи доньку в секцію або в гурток за інтересами. Коли у дитини з’явиться інтерес не тільки до навчання, і вона почне досягати там певних успіхів – це значно підвищить її самооцінку та самоповагу. Такі дітки не бояться першими йти на контакт, піднімати на уроках руку і виходити до дошки.

Як вчителі можуть говорити з учнями про коронавірус (COVID-19)

Практичні поради для розмов з дітьми, щоб заспокоїти та захистити їх

Зараз, коли люди в усьому світі говорять про запобіжні заходи, щоб захистити себе, свої родини та громади від коронавірусу (COVID-19), важливо, щоб діти могли продовжувати навчатися, і цей процес відбувався у середовищі доброзичливому, шанобливому, інклюзивному та дружньому до всіх.

Школи та вчителі мають в цьому ключову роль. Необхідно надавати достовірну інформацію та науково-обґрунтовані факти про коронавірус для того, щоб зменшити страхи та занепокоєність через хворобу, а також підтримувати здатність учнів долати вторинні ефекти розповсюдження вірусу на їхні життя.

Нижче наведено декілька порад для вчителів про те, як можна залучити учнів різного віку ( початкових класів, молодшої та старшої середньої школи) до попередження та контролю над поширенням коронавірусу й інших вірусів. Під час будь-яких розмов або заходів необхідно брати до уваги конкретні потреби дітей, рекомендації, видані вашим учбовим закладом, місцевими та / або центральними органами влади, а також треба спиратися на надійні джерела, такі як ЮНІСЕФ  або Всесвітня організація охорони здоров’я.

Початкова школа

Слухайте уважно, що непокоїть учнів, та відповідайте на їхні питання відповідно до їхнього віку. Не  перевантажуйте їх великим об’ємом інформації. Заохочуйте їх висловлювати свої думки та ділитися своїми відчуттями. Обговорюйте різні почуття, що вони можуть переживати, та пояснюйте, що це нормальна реакція на нетипову ситуацію.

Наполягайте на тому, що діти можуть багато зробити для того, щоб убезпечити себе та інших. Наприклад, познайомте їх із поняттям соціальної дистанції (стояти на відстані від друзів, уникати натовпів, не торкатися людей, якщо в цьому немає необхідності, тощо). Крім того, зосередьтеся на хороших поведінкових гігієнічних практиках, таких як прикривати рот і ніс при кашлі та чханні ліктем та часто мити руки.

Допоможіть дітям зрозуміти основні поняття профілактики та контролю захворювань. Використовуйте для цього вправи, які демонструють способи поширення вірусів та мікробів. Наприклад, налийте забарвлену воду в пляшку з розпилювачем і бризніть нею на аркуш білого паперу. Поспостерігайте за тим, як далеко потрапляють краплі.

Покажіть, чому важливо мити руки з милом протягом 20 секунд. Наприклад, запропонуйте учням узяти в руки невелику кількість блискіток і попросіть змити їх просто водою. Зверніть увагу дітей, скільки блискіток залишилося на руках. Потім запропонуйте змити їх із використанням мила протягом 20 секунд, щоб порівняти результати.

Запропонуйте учням проаналізувати тексти для виявлення поведінки з високим ризиком та надати варіанти зміни поведінки. Наприклад, такий: «Вчитель приходить до школи із застудою. Він чхає і прикриває рот і ніс рукою. Далі він тисне руку колезі. Після цього він витирає руку хустинкою і йде до класу викладати предмет. Що вчитель зробив, збільшивши ризики? Що він мав зробити натомість?».  

 Молодша середня школа

Обов’язково вислуховуйте, чим учні стурбовані, та відповідайте на всі їхні запитання.

Підкресліть, що учні можуть зробити багато, щоб захистити себе та інших. Наприклад, запроваджувати практику соціального дистанціювання (стояти на відстані від друзів, уникати натовпів, не торкатися людей, якщо в цьому немає необхідності, тощо), а також зосередитися на засвоєнні хороших поведінкових і гігієнічних практик, таких як прикривати рот і ніс при кашлі та чханні ліктем та часто мити руки.

Нагадуйте учням, що вони можуть ділитися знаннями про здорову поведінку у своїх сім’ях.

Заохочуйте учнів до унеможливлення та подолання стигми. Обговоріть різні реакції, які в них можуть виникати, і поясніть, що такі реакції є нормальними у нетиповій ситуації. Заохочуйте їх висловлювати та передавати свої почуття, але пояснюйте також, що страх та стигма погіршують ситуацію. Слова мають значення, тому використання лексики, що закріплює існуючі стереотипи, може спонукати людей не вживати тих заходів, що допоможуть їм убезпечити себе. 

Створіть учнівське «агентство» для поширення інформації у сфері охорони здоров’я.

Включіть відповідний компонент медичної освіти до інших предметів. Предмети можуть охоплювати вивчення вірусів, передачу хвороби та важливість щеплень. Соціальні дослідження можуть зосереджуватися на історії пандемій та розвитку політики щодо охорони здоров’я та безпеки населення.

Запропонуйте учням розробити власні оголошення про рішення державних служб і поширювати їх за допомогою плакатів.

Уроки медіаграмотності навчать учнів критично осмислювати інформацію, бути ефективними комунікаторами та активними громадянами, а також покращать їхню здатність ідентифікувати неправдиву інформацію.

 

Старша середня школа

Обов’язково вислуховуйте, чим учні стурбовані, та відповідайте на всі їхні запитання.

Підкресліть, що учні можуть зробити багато, щоб захистити себе та інших. Наприклад, запроваджувати практику соціального дистанціювання (стояти на відстані від друзів, уникати натовпів, не торкатися людей, якщо в цьому немає необхідності, тощо), а також зосередитися на засвоєнні хороших поведінкових і гігієнічних практик, таких як прикривати рот і ніс при кашлі та чханні ліктем та часто мити руки.

Заохочуйте дітей до унеможливлення та подолання стигми. Обговоріть різні реакції, які в них можуть виникати, і поясніть, що такі реакції є нормальними у нетиповій ситуації. Заохочуйте їх висловлювати та передавати свої почуття, але пояснюйте також, що страх та стигма погіршують ситуацію. Слова мають значення, тому використання лексики, що закріплює існуючі стереотипи, може спонукати людей не вживати тих заходів, що допоможуть їм убезпечити себе.  

Включіть відповідний компонент медичної освіти до інших предметів. Предмети можуть охоплювати вивчення вірусів, передачу хвороби та важливість щеплень. Соціальні дослідження можуть зосереджуватися на історії пандемій та розвитку політики щодо охорони здоров’я та безпеки населення.

Запропонуйте учням розробити власні оголошення про рішення державних служб і поширювати їх за допомогою плакатів.

Уроки з медіаграмотності навчать учнів критично осмислювати інформацію, бути ефективними комунікаторами та активними громадянами, а також покращать їхню здатність ідентифікувати неправдиву інформацію.


Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. “Булінг” – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу

Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося – не можуть реалістичопояснити.
Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Скільки дітей страждають від булінгу

Більшість дітей, які піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюють цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгустають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
 Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
 Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
 Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
 Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
 Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Що робити вчителям

Завдання вчителів – відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.

Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

 Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.
Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
 Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.
 Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
 відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.


ВПЛИВ СТРЕСУ НА ОРГАНІЗМ ДИТИНИ. ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ

Стрес – це реакція організму на подразнення, де подразником є ситуація. Більшість дітей сьогодні перебуває під впливом стресу, оскільки посилюється психічна діяльність дитини у  зв’язку з необхідністю засвоєння і переробки великого обсягу інформації (інформаційний стрес). Виникає перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників (емоційний стрес).

У невеликих кількостях стрес може бути «позитивним». Але надмірний стрес – «токсичний» і може вплинути на поведінку дитини, її працездатність, здоров’я, взаємини з оточенням і в родині.

Причини стресу у дитини:

патологічні спадкові фактори;
 особливості особистості;
 вік (юнацький, пізній);
 особливі періоди життя;
 тяжкі «удари долі» (смерть чи розлучення);
 негативні потрясіння;
 стихійні лиха;
 нездатність чи втрата довірливих взаємовідносин зі своїм близьким оточенням;
 низький рівень чи відсутність соціальної підтримки;
 фізичні та емоційні перенапруження під час навчання;
 великі зміни в сім’ї (розлучення, переїзд або навіть народження нового члена сім’ї);
 надмірно щільний графік (навчання, зайняття спортом, відвідування гуртків тощо) і невеликій перепочинку між різними видами зайнятості.
психологічний тиск на самого себе (людина-«приклад» у всьому і боязнь робити помилки);
шкільний стрес (страх покарання та отримання незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час навчальних занять);

Дослідження показують, що негативний вплив стресу є більш глибоким на дітей, які молодші 10 років. За даними Американської психологічної асоціації, близько 20% дітей повідомляють про те, що вони відчувають сильну тривогу і напруження, але на жаль, тільки 3% батьків можуть оцінити наявність стресу у своєї дитини.

Діти по-різному реагують на стрес залежно від індивідуальних якостей і навичок управління собою. Школярі молодших класів не зможуть повною мірою пояснити свої почуття, в той час як дорослі діти можуть точно сказати, що їх турбує і чому (хоча важливим фактором залишається те, що вони зазвичай не будуть ділитися цією інформацією з батьками).

У дітей стрес може проявлятися через зміни в поведінці. Загальні зміни можуть включати дратівливість або примхливість, плач, пітливість долонь, втечі, агресивні або захисні сплески, погойдування, відмова від діяльності, яка раніше приносила їм задоволення, постійний вираз занепокоєння, скарги на школу більше ніж зазвичай, демонстрація несподіваних переляканих реакцій, занадто велика або занадто мала прихильність до батьків або вчителя, нервово-рухова поведінка (наприклад, закручування або розтягнення волосся, жування і смоктання, кусання шкіри та нігтів).

Експерти припускають, що діти можуть реагувати на стрес більш глобально через депресію, апатію і уникнення, нав’язливі стани, надмірну сором’язливість, надмірну увага, надмірне занепокоєння,  «замерзання» в соціальних ситуаціях, нав’язливим інтересом до предметів, рутини, їжі і постійного занепокоєнням про те, «що буде далі»; надмірним чіпляння.

Оскільки діти часто не знайомі зі словом «стрес» і його значенням, вони можуть висловлювати почуття стресу за допомогою інших слів. Діти і підлітки також можуть виражати почуття стресу, кажучи негативні речі про себе, про інших або про навколишній світ (наприклад, «я нікому не подобаюся», «я тупий», «немає нічого веселого»). Для батьків важливо вислухати ці слова і заяви і спробувати з’ясувати, чому ваша дитина або підліток говорить їх, і визначити джерело стресу.

Хоча для підлітків проводити більше часу з однолітками і довіряти їм – це нормальна частина дорослішання, проте відсторонення від батьків, відмова від давніх дружніх відносин і з новими однолітками або надмірна ворожість по відношенню до членів сім’ї, може вказувати на те, що підліток відчуває значний стрес. Хоча негативна поведінка не завжди пов’язана з надмірним стресом, але негативні зміни в поведінці майже завжди є чіткою ознакою того, що щось не так і тому дорослі мають звернути на це увагу.

Стрес також може проявлятись у вигляді фізичних симптомів, таких як болі в животі, головний біль і нудота. Якщо дитина скаржиться на частий біль в животі, головний біль, або якщо ці скарги посилюються в певних ситуаціях (наприклад, перед великим тестом), знайте, що дитина ймовірно переживає сильний стрес. Сучасні психологи стверджують, що тривалі фізичні та психічні навантаження, що перевищують норми, призводять до порушення функціонування окремих органів та серйозних психосоматичних розладів у дітей.

Можливі наступні порушення в організмі дитини, викликані або посилені стресом: гіпертонія, серцево-судинні розлади, цукровий діабет, мігрень, головний біль, хвороби органів дихання, виразки, проблеми з диханням.

Стрес погіршує роботу серцево-судинної системи, сприяє порушенню серцевого ритму як правило підвищує артеріальний тиск та рівень холестерину в крові. Все це провокує додаткові порушення в роботі серця і сприяє згущенню крові. Стрес порушує роботу шлунково-кишкового тракту і тим самим погіршує травлення. Шлунок продукує не достатню кількість соляної кислоти, що може призвести до запорів, діареї, скупченням газів, здуттю живота та іншими проблемами.

Згідно з даними дослідників, серед дітей, які не адаптувалися до умов школи, у 95% спостерігаються психічні розлади.

Крім фізичних виділяють також психологічні ознаки стресу.  Американська академія дитячої та підліткової психології виділяє наступні ознаки того, що дитина потребує допомоги психіатра, психолога або терапевта.

Для молодшого шкільного віку:

помітне погіршення шкільної успішності;
збільшення часу занять при зниженні результатів;
виражене засмучення або хвилювання: небажання іти до школи, йти спати або приймати участь в спільних заняттях;
постійні нічні кошмари;
провокаційна поведінка: неслухняність непокора дорослим, агресія (довше одного місяця);
часті спалахи роздратування.

Для дітей середнього та старшого шкільного віку:

зміни в шкільній успішності;
вживання алкоголю або наркотиків;
зміни в режимі сну або харчування;
часті скарги на фізичний стан;
одержимість питанням своєї ваги: невиправданий страх ожиріння;
часті прояви агресії або жорстокості.

Також можливі зміни що впливають на особисті якості людини що пережила психологічну травму. В такому випадку під травмованою особистістю матимемо на увазі таку особистість, яка не просто сформувалась під впливом травматичного стресу коли-небудь пережитого, але яка стала вважати позитивними патологічні зміни які відбулися з нею, також знаходити певну психологічну корись в цьому, іноді навіть цим пишатись.

Як ви можете допомогти своїм дітям впоратися зі стресом

Поговоріть зі своїми дітьми

Перший крок до допомогти своїм дітям – це зрозуміти, що їх турбує, і підтримати їх. Таким чином, ви можете боротися зі стресом у джерела його витоку. Наприклад, хоча 30% дітей стурбовані фінансовими труднощами сім’ї, тільки 18% батьків вважають, що це є джерелом стресу для їхної дитини. Якщо ви бачите, що дитина турбують грошові питання, поговоріть з ними про свої фінанси. Ви можете навіть допомогти їм налаштувати власний банківський рахунок і бюджет, щоб вони відчували себе впевненіше. Більш того, таке спілкування з вашими дітьми показує, що з вами можна поговорити і довіряти вам.

Грайте зі своїми дітьми

У наші дні діти проводять все менше часу за грою. Брак фізичних вправ призводить до більш високого рівня ожиріння й інших станів здоров’я, впливає на когнітивні здібності, увагу, навички вирішення проблем і загальну успішність.

Найбільшими стресорами вашої дитини під час навчання є домашня робота і оцінки. Якщо вони не можуть зосередитися в класі, це тільки збільшить стрес. Фізичні вправи на свіжому повітрі природним чином знімають стрес, випускаючи гормони гарного самопочуття, названі ендорфінами. Діти, які більше тренуються, як правило, їдять краще, більш продуктивні в класі.

Тому, вийдіть на вулицю і грайте зі своїми дітьми. Йдіть в парк. Вирушайте в похід. Грайте в футбол. Як додатковий бонус ви зміцните свої відносини з ними, що також сприятиме зниженню стресу.

Запишіть своїх дітей на уроки музики

Музика має сильний зв’язок з нашими емоціями. Відтворення і створення музики діє як ліки, які можуть допомогти знизити кров’яний тиск і зменшити частоту серцевих скорочень, щоб зменшити стрес, депресію і занепокоєння.

Заняття музикою з юних років вчать дітей, як слухати певні звуки, які можуть допомогти їм з промовою, мовою і читанням. Таким чином, запис ваших дітей на уроки музики не просто хороша ідея для зняття стресу, це також сприяє всебічному розвитку.

Ви можете використовувати цю концепцію в кількох аспектах життя, навіть за межами класної кімнати. Слухайте музику, коли прибираєте чи допомагаєте з домашнім завданням, або відвідуйте концерти зі своїми дітьми.

Заохочуйте сон

У наші дні дедалі менше дітей висипаються. Частково ця тенденція пов’язана зі збільшенням екранного часу. 40% дітей мають телевізор або iPad в своїй спальні, а 57% не мають регулярного сну. Це призводить до того, що 60% дітей недосипають. Дослідження показують, що це може дуже вплинути на збільшення дратівливості та стресу.

Норма сну залежить від віку вашої дитини. Малюки повинні спати від 11 до 14 годин на добу, дошкільнята – від 10 до 13 годин, а діти шкільного віку – від 9 до 11 годин на добу. Підлітки повинні спати не менше 8-10 годин щоночі. Переконайтеся, що ваші діти сплять за розкладом і розуміють важливість сну. Діти не застраховані від стресу, але ви можете допомогти впоратися з ним. Спробуйте ці прості поради, щоб побороти дитячий стрес усією сім’єю. Сімейна вечеря або вечір сімейного кіно може допомогти зняти стрес або запобігти стресу.

Будьте зразком для наслідування. Дитина дивиться на вас як на зразок здорової поведінки. Робіть все можливе, щоб тримати свій власний стрес під контролем і управляти ним здоровим способом. Будьте уважні, які телевізійні програми, книги та ігри дивляться, читають і грають маленькі діти. Новинні передачі і жорстокі шоу або ігри можуть викликати страх і занепокоєння. Тримайте вашу дитини в курсі очікуваних змін, таких як робота або переїзд.

Вчіться слухати. Слухайте свою дитину, не критикуючи її і не намагаючись вирішити проблему одразу. Замість цього працюйте зі своєю дитиною, щоб допомогти їй зрозуміти і вирішити те, що її засмучує. Створіть почуття власної гідності дитини. Використовуйте підтримку і прихильність. Використовуйте похвалу, а не покарання. Постарайтеся залучити вашу дитину в діяльність, в якій він може досягти успіху.

Надайте дитині можливість робити свій вибір самій і мати певний самоконтроль у своєму житті. Чим більше ваша дитина відчуває, що вона сама контролює ситуацію, тим краще буде його реакція на стрес. Розпізнайте ознаки невирішеного стресу у вашої дитини. Зверніться по допомогу чи пораду до лікаря, консультанта або терапевта, якщо ознаки стресу не зменшуються або не зникають.