На віях древнього осіннього Дрогобича застигли діамантики холодної роси.
Жовтогарячі клени та жилаві акції стараються зігріти останнім літнім теплом одну з найкращих архітектурних перлин нашого міста — загальноосвітню школу I-III ст.№ 3.
Вона майстерно викладена зодчими з червоної цегли. Істинно «червона школа».
Іноді, здається, що той камінь співає. Та не кожен чує той спів. Але коли прислухаєшся, то можна почути дивну історію…
Ще, здається, зовсім недавно рипіли вози вулицею перед нею, калатали
церковні дзвони святої Трійці на сполох, кликали то радісно, то тривожно,будили передмістя срібним дзвоном.
Багато бачила та чула ця будівля. Та зведена була для того, щоб навчалися у ній діти, щоб щоденно було чути їх лоскітний сміх, щоб закладати у дітей ті божественні якості, які потрібні будуть їм у житті. І щастя наше, що через століття залишилася вона для нас і надалі школою та духовною опорою.
Серед людських поколінь уже друге століття непорушно стоїть наша школа, оклечавши себе символами — оздобами. Століттями ці символи служать своєрідними громовідводами від різних бід та лих.
Над центральним входом пишається імператорською короною декоративний рельєф з дев’ятьма топками у вигляді герба міста. Кажуть, що число дев’ять символізувало вісім передмість і одне середмістя, з яких складався Дрогобич. А,можливо, ще за княжих часів то був віз,наповнений найбільшим багатством міста — сіллю.
Коли піднімете голову вгору, — то неодмінно побачите на фасаді чудернацькі кольорові символи у вигляді шістьох променів, схожих на окремі пелюстки квітки, що вписані у кола. Такими символами оздоблені всі чотири сторони будівлі. Здається, що зараз прогримить колісниця з громовержцем Перуном, розсипаючи «квітки Перуна», бо саме так увіковічений древній культ цього бога на стінах нашої школи.
«Громове колесо», «Громівник», «квітка Перуна» — це одвічні обереги
мешканців Карпат, що і сьогодні бережуть їх, вкраплені у візерунки на брамах,
скринях, поясах, пряжках та інших елементах побуту та одягу.
А вгорі, під самісінькою покрівлею, — ромбічні фігури. То не декоративний
елемент, а ритуальні символи засіяного поля або плодотворної ниви, обереги
матері — землі. Вони і сьогодні знайшли своє місце на автентичному жіночому
одязі. Разом Ромб і Громове дерево творять потужну формулу становлення
людської сутності, мають виховувати обдаровану молодь, формувати еліту нації.
З висоти пташиного польоту будівля школи вражає орнаментом бойківських
візерунків, бо її дах вкритий майстерно викладеною черепицею.
Навіть уночі, наша школа величаво піднімається гострими шпилями до неба,ніби утворюючи архаїчну браму часу, яка постає у неповторних символах та образах цієї старовинної дрогобицької будівлі. Адже хто не знає свого минулого, — той не має майбутнього.
Історія створення закладу сягає 110 років і бере початок з тих часів, коли
Західна Україна була під владою Австро-Угорщини. У 1906 році було
побудоване приміщення виділової (семикласної) школи ім. Конарського і Є.
Ожешкової на вулиці Завалля (тепер приміщення ЗОШ №3). За історичними
даних вона фактично складалась із двох шкіл — для хлопців і дівчат, навіть з окремими входами. П’ятий клас поповнювали учні, які закінчили чотирикласну українську школу на околицях міста, де мешкали переважно українці.
Діти вивчали закон Божий, природничі науки, математику,
географію, німецьку і польську мови. Після уроків хлопці ходили на «шлейт» — опанувати спеціальність токаря по дереву. Дівчатам прищеплювали навички ведення домашнього господарства, рукоремесла.